Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.04.2024 року у справі №466/2043/22
Постанова ВССУ від 28.01.2026 року у справі №466/2043/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 року

м. Київ

справа № 466/2043/22

провадження № 61-6745св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Луспеника Д. Д.,

суддів:Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1

відповідачі(позивачі за зустрічним позовом): ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа -державний нотаріус Третьої львівської державної нотаріальної контори Спільник Зоряна Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Стегніцького Андрія Мироновича на постанову Львівського апеляційного суду від 23 травня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Левика Я. А., ШандриМ. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у якому просила визнати квартиру АДРЕСА_1 її особистою приватною власністю (справа № 466/1731/22).

Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що квартира АДРЕСА_1 не входить до спадкової маси після смерті ОСОБА_4 та є її особистою власністю.

Зазначала, що 21 липня 2003 року вона та її син ОСОБА_5 продали квартиру АДРЕСА_2 і за отримані від продажу квартири кошти, які належали їй особисто, 09 вересня 2003 року вона придбала квартиру АДРЕСА_3 , яку 11 червня 2004 року відчужила та купила спірну квартиру.

Отже, спірне житло придбане шляхом здійснення різних правочинів з майном, що належало їй особисто, за її особисті кошти, у зв`язку з чим є її особистою власністю.

У квітні 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування.

Позовна заява ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їхній батько - ОСОБА_4 , який з 01 лютого 2003 року перебував у шлюбі з ОСОБА_1 . Після смерті ОСОБА_4 залишилося майно, придбане під час шлюбу з відповідачкою, яке підлягає спадкуванню, а саме 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

Вказували на те, що зазначена квартира придбана 22 червня 2004 року, тому це майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає спадкуванню спадкоємцями першої черги, а відтак вони як спадкоємці першої черги претендують на 1/6 частини у спірній квартирі кожна.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили суд визнати за ними право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 по 1/6 частині квартири АДРЕСА_1 та всього належного спадкодавцю майна (справа № 466/2043/22).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 06 травня 2022 року цивільну справу № 466/1731/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю передано для об`єднання зі справою № 466/2043/22 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - державний нотаріус Третьої львівської державної нотаріальної контори Спільник З. В., про визнання права власності в порядку спадкування.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 13 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 28 березня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, установивши, що квартира АДРЕСА_3 придбана за кошти, які належали ОСОБА_1 особисто, дійшли висновку про те, що вказана квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_1 . Суди врахували, що на момент придбання спірної квартири відповідачка і спадкодавець перебували у зареєстрованому шлюбі нетривалий проміжок часу і жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 використав будь-які свої особисті заощадження для придбання спірного житла, суду не надано. ОСОБА_1 реалізувала свою частку у квартирі АДРЕСА_2 за ціною, більшою від вартості квартири АДРЕСА_3 , що може свідчити про наявність у неї заощаджень, які, зокрема, були використані на придбання спірного житла.

Постановою Верховного Суду від 10 квітня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 28 березня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суд апеляційної інстанції (провадження № 61-8197св23).

Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що апеляційний суд, установивши, що спірне майно було придбане сторонами за час перебування у шлюбі, дійшов передчасного висновку про непоширення на нього презумпції спільності права власності подружжя і водночас не навів належних та допустимих доказів на її спростування.

Постановою Львівського апеляційного суду від 23 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 вересня 2022 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 довела належними та допустимими доказами факт придбання спірної квартири за кошти, які належали їй особисто, а тому це майно є особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У травні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Стегніцький А. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 23 травня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання квартири АДРЕСА_1 , особистою приватною власністю ОСОБА_1 та задовольнити позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував висновків і мотивів скасування судового рішення, викладених у постанові Верховного Суду від10 квітня 2024 року, залишив поза увагою презумпцію спільності майна подружжя, не дослідив обставин походження коштів, за які була придбана спірна квартира.

Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц (провадження № 61-15147св18), від 20 червня 2018 року у справі № 266/5267/18 (провадження № 61-6647св19), від 20 березня 2109 року у справі № 550/1040/16-ц (провадження № 61-28423св18), від 22 квітня 2020 року у справі № 601/2592/18 (провадження № 61-17859св19), від 22 квітня 2020 року у справі № 127/23809/18 (провадження № 61-11210св19), від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц (провадження № 61-43734св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18 (провадження № 61-9410св19).

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 27 травня 2025 року для розгляду справи визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - ОСОБА_6 та судді, які входять до складу колегії: ОСОБА_7 ОСОБА_8 .

Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У вересні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2025 року, у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_7 , призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 листопада 2025 року) визначено суддю-доповідача - ОСОБА_6 та суддів, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2025 року справу призначено до розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є дочками ОСОБА_4

ОСОБА_4 з 01 лютого 2003 року перебував у шлюбі з ОСОБА_1 .

24 липня 2003 року ОСОБА_5 і ОСОБА_1 продали ОСОБА_9 , яка діяла від імені ОСОБА_10 , квартиру АДРЕСА_2 за 30 707,00 грн. Вказана квартира належала продавцям на підставі таких документів: 1/2 частини - на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого виконкомом Львівської міської Ради народних депутатів 21 лютого 2000 року, а інша 1/2 частини - на підставі свідоцтва про право на спадщину від 14 липня 2003 року.

09 вересня 2003 року ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_3 за 13 653,00 грн.

11 червня 2004 року ОСОБА_1 продала квартиру АДРЕСА_3 за 13 653,00 грн.

11 червня 2004 року згідно з договором купівлі-продажу ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_1 за 16 061,00 грн.

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Із копій матеріалів спадкової справи № 596/2021, заведеної 04 серпня 2021 року, відомо, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 04 серпня 2021 року звернулися до державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини за законом, у яких вказали, що на день смерті їхнього батька ОСОБА_4 залишилося спадкове майно, а саме частка у праві власності на квартиру, яка зареєстрована за ОСОБА_1 , та грошові вклади у банку.

28 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_4 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Стегніцького А. М. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах (частина перша статті 1226 ЦК України).

За частиною першою статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Таке ж правило містить і стаття 368 ЦК України.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України. Пунктом 3 частини першої цієї статті передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Презумпція права спільної сумісної власності подружжя, яке набуто ними у період шлюбу, може бути спростована в судовому порядку. При вирішенні такого спору необхідно з`ясувати час придбання майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Отже, у разі придбання майна хоч у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, воно не може вважатися спільним сумісним майном подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за чиї особисті кошти воно придбане. Тому сам факт придбання майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя. Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

За статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Тому можна зробити висновок, що суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.

У процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

У справі, яка переглядається, встановлено, що спірна квартира придбана ОСОБА_1 під час перебування у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_4 .

Апеляційний суд встановив, що на спростування презумпції права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як подружжя на спірну квартиру, придбану у період шлюбу, ОСОБА_1 надала докази на підтвердження того, що купівлі спірної квартири передувало укладення нею інших договорів купівлі-продажу житла. Зокрема, за договором купівлі-продажу від 21 липня 2003 року ОСОБА_1 продала квартиру АДРЕСА_2 за ціною 30 707,00 грн та 09 вересня 2003 року за ціною 13 653,00 грн купила квартиру АДРЕСА_3 (а. с. 35, 36).

На підставі договорів купівлі-продажу від 11 червня 2004 року, посвідчених державним нотаріусом Першої львівської державної нотаріальної контори Чорній С. Б., укладених під час перебування ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_4 , ОСОБА_1 відчужила квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , за 13 653,00 грн та в цей же день купила на своє ім`я спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , вартість якої становила 16 061,00 грн (а. с. 38, 39).

Установивши вказані обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 довела належними та допустимими доказами факт придбання спірної квартири за її особисті кошти.

З огляду на вказане, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив обставин походження коштів, за які була придбана спірна квартира.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що померлий ОСОБА_4 давав згоду на укладення договору купівлі-продажу спірної квартири від 11 червня 2004 року. З часу придбання квартири і до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 не порушував питання про визначення його частки у цьому майні.

Апеляційний суд повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та надав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, врахував висновки і мотиви скасування судового рішення, викладені у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у цій справі, а саме навів належні та допустимі докази на спростування презумпції спільності права власності подружжя, та дійшов обґрунтованого висновку, що спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та правомірно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Колегія суддів, надаючи оцінку судовому рішенню апеляційного суду на предмет його законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судом неповно і неправильно.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку.

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Стегніцького Андрія Мироновича залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 23 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк